Вугільну галузь Олександрійщини розвалили провокатори!

21 грудня 2006

Прочитав у першому випуску газети інтерв’ю з Мармазовим Є.В. про становище вугільників Олександрії. Я вирішив дещо по-іншому висвітлити наші проблеми - чому так сталося?

Для цього треба дещо повернути нашу пам’ять назад, до тих часів, коли вугільна галузь працювала на повну потужність. Наша продукція мала попит у багатьох регіонах України і Молдавії. Місто Олександрія отримувала немалий доход місцевий бюджет і Пенсійний фонд. Всебічно розвивалася інфраструктура міста. Сотнями будувалися квартири для працівників шахт і розрізів, які вони отримували безплатно. Робітники отримували пристойну зарплатню. Кожен рік труд вугільників відзначався державними нагородами. Про нас писали поеми, створювали пісні. Створювались навіть кінофільми.

Чи багато держав світу похваляться такою турботою про своїх трудівників, яку мали ми – радянські шахтарі? Чого ще нам треба було? Чого нам не вистачало? У кінці 80-х років почалися бродіння в робочих колективах. Хвилювання почалися не самі по собі. І навряд чи самі колективи почали б виступати проти влади, якби в кожному не з’явились свої провокатори типу «манжосів» і «очаковських».

Так, у державі не все було гаразд. Багато чого треба було змінити. Але ж не все! Ми ж тупо послідували за цими «манжосами» і «очаковськими» (на жаль, по всій державі) і почали трощити все! Навіть і те, що десятиліттями вивищувало наш шахтарський труд! Ну, і що ми отримали? Наш труд тепер оцінюють належним чином? Чи, може, у нас тепер і труда не залишилось? То чого ж ми добивались, товариші шахтарі, 15 років? Мітингуємо, судимось, дороги перекриваємо, а наше життя залишається на межі існування. Обшарпаного і голодного. А чого ви хотіли?

Чи не здається вам, товариші шахтарі, що ми своїми діями заслужили зневажливого імені – ЗРАДНИКИ?! Зрадники Батьківщини, яка нас на руках носила. Зрадники робітничого класу. Нас використали певні політичні сили в своїх цілях, але це вже не має значення – ми такими стали. То чого ви тепер хочете – до зрадників так і ставляться. Ми державі не потрібні. Зараз інша політична система і економіка. На нас ніхто спиратися не буде. Держава не повинна ставити на межу життя і смерті своїх громадян! Які б не були ці громадяни політично підковані, професійно ці люди знаходяться на висоті. Недарма труд наших громадян має попит по всьому світу.

Хто ж будуватиме нашу Україну? Заміни трудовим кадрам, які просто знищуються, немає! І що ж чекає Україну і народ у майбутньому? Невже чужий хазяйський чобіт?

Але я продовжу про об’єднання «Олександріявугілля». Колишнього об’єднання. Багато колективів не отримують зарплатні вже близько року. Мітинги, протести, суди, звернення до всіх гілок влади не приносять абсолютно ніякого результату. Найбільше вражає те, що начебто в природі не існує не те що наших проблем, а навіть нас самих!

Хочеться комусь цього не бачити чи замовчувати таку картину, але є підстави з повним правом заявити, що в державі негласно йде просто знищення певної частини її громадян! Перша підстава (перевірена). Рекомендація Міжнародного валютного фонду щодо ліквідації підприємств, які не є для деяких сил привабливими: не вкладати фінанси у реконструкцію і розвиток галузі; відключати електроенергію; не платити зарплатню; людей брати на витримку; без великих коштів все потім здати на брухт. Робітники в такому разі не враховуються і нічого не отримують.

Друга підстава. Про неї мало розмов, але вона настільки серйозна, що дивно, чому її не бачать. Я маю на увазі «земельну реформу», коли стане можливим продаж землі; коли велика маса людей залишиться без роботи, а потім і без землі, а значить - без засобів до існування. То як це назвати? Зважаючи на сказане, а також (спасибі) на закон, прийнятий парламентом з подачі Президента про відзначення «Голодомору 1932-33 рр.», можна цілком офіційно заявити: сьогодні в Україні спостерігається ГЕНОЦИД по відношенню до певної частини населення країни! Сьогодні – в 2006 році – і буде це у майбутньому! А тому давайте не чекати знову 70 років, щоб хтось визнав тоді 2006-й рік ГОЛОДОМОРОМ і ХОЛОДОМОРОМ, а зараз звернемо на це увагу. А робітники залишків підприємств об’єднання «Олександріявугілля» вже майже рік без зарплатні...

Електромеханік р-зу «Морозівський» Анатолій Лукашевський

Від редакції: 11 грудня в сесійній залі міськради зібралися мітингувальники р-зу «Морозівський», понад 100 працівників, доведених до відчаю. З вуст виступаючих звучали біль і роздратування - люди рік без зарплатні. Розріз затоплено повністю. Люди вимагають звільнення і закриття розрізу. Мер О.Скічко: «Губернатор повинен днями мати зустріч з прем’єр- міністром В.Янукочивем, щоб вирішити питання вугільників Олександрії. Будемо чекати позитивного рішення. Мені ваші проблеми не байдужі.»

С.Кацев: «Щоб закрити розріз, потрібно 200 млн грн. Їх ніхто не дасть. Що буде далі, в уряді не знають...»

Олександрійська Правда