Першотравневий мітинг комуністів в Олександрії

2 травня 2006

Чудового сонячного весняного дня 1 травня 2006 року причепурене місто виглядало по святковому. Ще зранку, вперше в цьому році, поливальна машина ретельно вимила центральну площу Олександрії. Також вже працював фонтан.

Але святкування Міжнародного Дня Солідарності Трудящих вийшло якимсь куцим. Ніякої демонстрації, на жаль, не було. Хоча, здається, минулого року в Олександрії була досить багатолюдна демонстрація, організована місцевим осередком СДПУ(о). Але то було в рік виборів... А приводів для цьогорічних першотравневих демонстрацій, як відомо, не бракувало. Взяти, хоча б підвищення з 1 травня цін та тарифів.

Але, 1 травня цього року, близько 10 години на центральній площі Олександрії, біля пам’ятника В.І.Леніну зібралось всього лиш близько сотні людей, переважно похилого віку, прихильників Комуністичної партії. Без ніякого музикального супроводу, учасники мітингу поклали квіти до підніжжя пам’ятника В.І.Леніну.

Перед присутніми виступив лідер місцевих комуністів, депутат міськради Володимир Кудря, взяли слово також голова ради ветеранів війни, праці та Збройних сил нашого міста Олексій Зернов, чорнобильський переселенець з селища Бутовське Василь Зарицький, ветеран шахтарської праці Володимир Мінкович, та інші.

Виступаючі привітали усіх з міжнародним днем солідарності трудящих, бажали всім щастя та здоров’я. А далі з імпровізованої трибуни лунали вже добре відомі висловлювання комуністів. Це, насамперед, „теплі” слова на адресу „помаранчевої” влади, доречні обурення підвищенням цін та тарифів, кляли на чом світ стоїть вояків ОУН-УПА, Буша, НАТО, згадували минулі вибори, дорікаючи при цьому присутнім: „...от ви за них (помаранчевих) голосували тут в Олександрії, і тепер маєте 10 кроків назустріч людям...” або „...проголосували не за комуністів, а за мільярдні мішки...” (кінець цитати).
Хоча ці дорікання на адресу присутніх здаються більш ніж дивними, адже видно, що майже всі присутні на мітингу насправді голосували, принаймні за комуністів, а не за „помаранчевих” чи „біло-блакитних”.

Далі, виступаючі висловлювалися про те, що тільки комуністична партія здатна вивести країну з кризи і закликали до консолідації та об’єднання всіх лівих сил навколо компартії.

Одним з останніх попросив слово відомий в нашому місті поет Іван Максимович Шаповал, який сказав, зокрема, наступне:
„...Є істина біблійна, істина – слово. Є слово, - є мова, є мова, - є нація, є нація, - є народ, є народ, - є держава. Є держава Україна. Але скільки ми зараз бачили, чи чули „руських” українців, які говорять на ломаній, дуже поганій мові. Я закликаю до одного: будьте українцями на Україні! Нехай росіяни, нехай німці, нехай хто б не був, але Україна єдина, і вона все рівно буде єдиною...” (кінець цитати).

Завершити свій виступ цій поважній, дуже літній людині, присутні просто не дали. Вже почувши слова І.Шаповала про українську мову, комуністи почали перебивати його образливими вигуками: „..що ти тут говориш? ...куди ти лізеш? ...Бандера!” А коли пролунали його слова про незалежну державу, здійнявся просто страшний галас.
Дуже прикро було таке чути і спостерігати. Хоча ставлення комуністів до „інакомислячих”, до іншої, ніж у комуністів думки, всім добре відомо вже понад 80 років.

На завершення мітингу, В Кудря зачитав резолюцію – звернення, за яку присутні проголосували, як водиться у комуністів, одноголосно.

Резолюція мітингу (звичайно, мовою оригіналу):
«.. Президенту Украины Ющенку, и.о. премьер министра Украины Ехануровому, голове Кировоградской облдержадминистрации, и городскому голове Скичко.
Мы, жители города Александрии, Кировоградской области, собрались на первомайский митинг и требуем, от представителей власти всех уровней, нет вступлению Украины в НАТО, нет - повышению цен на коммунальные услуги и энергоносители для населения, да – вступлению Украины в единое экономическое пространство с Россией, Белоруссией и Казахстаном, да – повышению минимальной зарплаты и пенсии до уровня прожиточного минимума, да – Советской власти в Украине!» (кінець цитати).
На цьому мітинг було завершено.

Дуже прикро, що відзначення міжнародного дня солідарності трудящих в Олександрії обмежилось лише таким невеличким мітингом комуністів.
На жаль, трудящі в нас поки ще залишились, а їхньої солідарності, як не було, так і нині зовсім немає. І провина в цьому, на мою думку, не стільки якихось партій, а в нашій, ще й досі совковій ментальності: „Хай хоч би як , аби не війна...”. А від профспілок взагалі залишилась тільки назва...
А от солідарності трудящих, треба було б повчитись у країн „загниваючого” (або розвинутого, кому як подобається) капіталізму. Згадайте хоча б недавні події у Франції. Може тому там люди і живуть краще, що не дають сідати собі на голову?

Олег Ольжич