«Орлине гніздо» або школа виживання

8 червня 2007

Є у місті Олександрії Кіровоградської області невелика школа, що останні два роки нагадує розтривожений вулик або великий кропив’яний мішок, у якому накопичилося стільки негативу, що він розв’язався і все вийшло на поверхню. Це спеціальний загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ст. № 4 імені М. Олефіренка.

Мова піде про проблему, яка заважає працівникам цієї школи виконувати свої безпосередні функції – вчити та виховувати дітей з особливими потребами, - дворічний конфлікт між колективом і директором.

Очолює даний заклад Тамара Іванівна Орел, яка, уявивши себе можновладною царицею на троні, зробила школу своєю «вотчиною». Вона запросто в учительській може обізвати свою колегу нецензурними словами, на кшталт проститутка, сука, «ночная бабочка». Добре, що вчителька знайшла в собі сили захистити свою гідність і ділову репутацію в суді, який, до речі, визнав директорку винною і присудив її сплачувати моральну шкоду й принести публічне вибачення.

Керівник закладу, не контролюючи свої емоції, кинулася з кулаками на свого заступника в робочий час. Потерпіла зафіксувала сліди від побиття в судово-медичного експерта, який засвідчив даний випадок необхідним документом. Наразі дану справу розслідує міліція та прокуратура, а всі необхідні матеріали готуються до суду.

Тамара Іванівна наскільки «опікується» своїми працівниками, що може дозволити собі зателефонувати в лікарню, щоб вияснити діагноз хворого підлеглого, додому до рідних, сусідів своїх колег, щоб поцікавитися подробицями їх інтимного життя, дати певні рекомендації у вигляді погроз.

Орел Т.І. виганяє з уроків учнів, які їй не подобаються, відраховує їх від школи без подальшого влаштування на навчання. Кожного року директор закладу обирає серед учнів чергову «жертву» і починає її цькувати – принижує перед однолітками, провокує на грубість, не враховуючи індивідуальні особливості дітей із затримкою психічного розвитку, їх сімейне положення (більшість учнів обділені увагою батьків). З власної ініціативи направляє документи на позбавлення дітей батьківського піклування, притягнення батьків та учнів до кримінальної відповідальності. (В січні 2007 року за наклепом директора за три дні було притягнуто до адміністративної відповідальності матір одного з учнів). Вражає оперативність міліції у покаранні простої сім’ї. При цьому на шпальтах місцевих газет вона розмірковує над проблемами важковиховуваних дітей, цитує праці свого дядька – видатного педагога В.О.Сухомлинського, підписуючи свої статті подвійним прізвищем - Т. Орел-Сухомлинська. Ім’я свого родича Тамара Іванівна стала згадувати з тих пір, як захиталось її директорське крісло і у закладі побувала чимала кількість комісій і перевірок з управління освіти міста, області, департаменту шкільної освіти при МОНУ.

Постає питання: чи може така людина керувати колективом і взагалі бути вчителем, прикриваючись ім’ям дійсно визнаного світом педагога?!

Виходить, що може, оскільки колектив третій рік поспіль просить у всіх інстанцій допомоги у вирішенні конфліктної ситуації в закладі. А віз і нині там. Всі дороги ведуть в управління освіти міста Олександрії, яке очевидно, зайняло очікувану позицію, спостерігаючи хто кого . Може , це пов’язано з тим , що в минулому році директор закладу шантажувала управління освіти постійними розмовами про самогубство в разі її зняття з посади, а також погрозами дочки Орел Т.І. про те що в разі смерті її матері винним буде начальник управління освіти.

Під час минулорічного звіту керівника до школи прийшла так звана «група підтримки» Орел Т.І., до складу якої увійшли рідна донька, подруги далекої юності, особистий перукар та її чоловік, які своєю поведінкою перетворили звіт на базар, не даючи змоги працівникам закладу висловити свої думки з приводу управлінської діяльності директора. Присутня на звіті депутат міськради від освітян міста Попова Є.А. замість того, щоб допомогти вирішити проблему, звинуватила колектив у підвищеній збудженості та порадила всім оздоровитись влітку на морі і відвідати психолога. Хочеться запитати пані Попову: чи для цього обирали освітяни міста депутатом, щоб ви давали такі «слушні поради»?!

Все ж таки робота директора СЗНЗ І-ІІ ст. №4 була оцінена колективом незадовільно.

Минув рік. Протягом жовтня-грудня 2006-2007 н.р. в закладі тривала перевірка з УО. Колектив просили потерпіти і він пробував це робити, попри приниження, утиски, несправедливість. Але далі терпіти люди не можуть, адже перебувають не в колонії, відбуваючи провину за скоєний злочин. Вони мають право на нормальні умови роботи, адекватного директора з нормальною психікою, здатного на ефективну працю. І річ зовсім не в 64-річному віці Орел Т.І., а у її застарілих методах роботи з людьми, які вже себе давно вичерпали. Та ніхто з керівників вищих установ не хоче це визнати.

Дивує позиція мера міста О.О.Скічка, який при зустрічі з колективом обіцяв владнати конфлікт. Хоча, що тут дивного, адже сама Тамара Іванівна вголос стверджує, що нині діючий міський голова – це «друг сім’ї» Орлів. І чоловік Орел Т.І. займає теж не другорядну посаду – є головою теркому профспілки гірників в Кіровоградській області. До речі, Михайло Федорович виявився небайдужим до проблем своєї жінки і 7 червня 2007 року приїхав на «розборки» з головою профспілкового комітету СЗНЗ І-ІІ ст. №4 на територію закладу.

Доведений до відчаю, колектив змушений був провести 31 травня 2007 року мирне зібрання громадян, на яке були запрошені ЗМІ та еліта міста. Метою цього зібрання було підняття питання про розірвання трудового договору з директором СЗНЗ І-ІІ ст. №4 Т.І.Орел.

Цікавий факт, що попереджені про проведення даної акції мер міста О.О.Скічко, начальник управління освіти м. Олександрії О.О.Полтавець, голова профспілки освітян міста К.І.Пензіна не були присутніми на мирному зібранні: чи через велику зайнятість, чи через байдужість. Проігнорували цю подію і місцеве телебачення та радіо «Олександрія». Дійсно, легше зробити вигляд,що проблеми не існує... Але схоже на те що колектив СЗНЗ І-ІІ ст. №4 вирішив захищати свою гідність і право на належні умови роботи до останнього, оформляючи документи на страйк і перехід до вільних профспілок.

І наостанок хочу зазначити, що описане в даній статті є реальністю, бо колись сама мала можливість попрацювати під керівництвом вищезгаданого директора – самовпевненого тирана й самодура, який звик писати наклепи на всіх і вся, втручатися в людські долі, псувати життя всім, хто думає інакше. Тож чи довго мої колишні колеги будуть слухати самовпевнені промови свого керівника. «Не дождетесь! Робила і буду робить. Ніхто і ніколи мене не зніме!»

Але недарма в народі кажуть: «Не піднімай свого носа вище голови, бо вкоротять...»

Надія Остання