Коли квіти починають розмовляти...

12 грудня 2006

106 років тому, 7 грудня, на Катерини, в тихому куточку Полтавщини в с. Богданівка (нині Київської обл.) в сім’ї селянина Василя Білокура народилася дівчинка, руки якої згодом почали творити дива: спочатку на папері, потім на домотканому полотні.

Найкращий засіб від прогалин у пам’яті – чорнослив, а ще - іскрина вдячності природі за дарунки долі...

106 років тому, 7 грудня, на Катерини, в тихому куточку Полтавщини в с. Богданівка (нині Київської обл.) в сім’ї селянина Василя Білокура народилася дівчинка, руки якої згодом почали творити дива: спочатку на папері, потім на домотканому полотні.

106 років тому, 7 грудня на світ з’явилася славетна українка, чиї «живі» картини здатні заронити іскрину замилування в серце кожного.

Давно мріючи про спілкування з картинами Білокур, нарешті зважилася і у кращих традиціях національного подорожування, підхопивши хвилю свята, вирушила у мандрівку, аби пам’ять про видатних українців була незгасимою.

7 грудня 2006 року залишаю олександрійський берег і прямую до столиці української землі – культурно-архівного осердя історичної спадщини сучасної України.

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник зустрічає своїх відвідувачів дорогами з бруківкою, що ведуть вглиб заповідника до Києво-Печерської Лаври та безлічі музеїв.

Державний музей українського народного декоративного мистецтва України міцно береже національні традиції, у дбайливих руках тримає барвисту квітку художньої творчості – картини майстрині народного декоративного живопису Катерини Білокур.

Очам відвідувачів радо відкривається Білокурівський зал, стіни якого рясно заквітчані картинами художниці. В залі я не самотня, галерейну тишу обережно порушують кроки палких прихильників творчості великої майстрині, чимало шанувальників білокурівського пензля були присутні в музеї і заочно. Мов ті весняні ластів’ята, обліпили центральний стенд зала листи учасників конкурсу « Кращий лист до Катерини Білокур», ініціатором якого виступив Державний музей народного декоративного мистецтва України.

На день народження до художниці завітали гості з різних куточків нашої держави, та не були вони схожі на бісер, що розсипається всюдибіч, відвідувачі Білокурівського зала походили більше на виноградне гроно, ягідки якого горнуться до купки.

Гості музею розглядали картини, тримаючись за руки, а дехто з відвідувачів знайшов у виставковому залі справжніх друзів - однодумців. Людей пов’язує переконання, думка, погляд у вікно вічного, доброго, погляд у вікно барвистого світу, створеного пензлем Катерини Білокур.

Видатна українка, яскрава особистість, непохитна в прагненнях зберегти прекрасне, Катерина Білокур присвятила життя вирощуванню квітів на полотнах. Її картини надихають на життя у злагоді і свободі! «Квіти, як і люди, — живі, мають душу!» — говорила художниця і щиро вважала: змальовувати «мертву» квітку неприйнятно - «зірвана квітка — вже не квітка».

За життя Катерина Василівна зазнала немало перешкод на шляху до «святого малярства»: нерозуміння оточуючих, рутина сільського побуту, хвороба, голод, розруха, колективізація, війна, брак освіти, невизначеність в особистому житті; але художниця знайшла в собі сили звести на п’єдестал першочергової необхідності художню творчість. Серед найзнаменитіших картин К.Білокур варто згадати: «Берізка» 1934 р., «Квіти над тином» 1935р., «Польові квіти» 1941 р., «Цар Колос» 1947,1949,1950 р.р., «Буйна» 1949 р., «Сніданок» («Снідання») 1950 р., «Квітка і берізка ввечері» 1950 р., «Кавун, морква, квіти» 1951 р., «Квіти і виноград» 1953-1958 р.р.

У 1949 році Катерина Білокур була прийнята до Спілки художників України, у 1951 – її нагородили орденом «Знак пошани», художниця одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України, а 1956 року – К. Білокур стала Народним художником України.

Державний музей українського народного декоративного мистецтва України не тільки береже добру пам’ять про майстриню народного декоративного живопису, а залучає до конкурсів та творчих вечорів студентську молодь. 7 грудня, 2006 р. з нагоди 106-річчя з дня народження мисткині в музеї українського народного декоративного мистецтва пройшов літературно-музичний вечір за листами Катерини Білокур. Видатне ім’я славетної українки знане не лише «живими» густобарвними полотнами, а і глибоко-ліричними, змістовними листами, набраними повінню почуттів і любов’ю до природи.

На перший погляд, існування таких листів неможливе, зважаючи на те, що Катря ніколи не сиділа за шкільною лавою і навчилася читати самотужки. Усі свої роботи художниця підписувала: «Малювала з натури Катерина Білокур», - але на багатьох полотнах у правому нижньому кутку можна прочитати «Катирина Білокур». Відсутність освіти позбавила майстриню шансу вступити до вищих навчальних закладів у 20-их роках XX ст. Але листи художниці і по сей день квітнуть щирими рядками, злітаючи з уст зачудованих її талантом.

Пощастило мати розмову з переможцем всеукраїнського конкурсу «Лист до Катерини Білокур» Валентиною Хмеленюк, котра перебувала в музеї декоративного мистецтва, як і я, вперше.

«На той час картини Білокур (репродукції) були в кожній селянській хаті», - розповіла переможець конкурсу, згадуючи роки перебудови.

Дійсно, народність творів художниці беззаперечна. Квіти на картинах не стоять у вазах, не висять у хатніх кутках, вони ростуть з української землі і дарують всю теплоту свого життя і стрімкість зростання.

Як жінка, котра не може приховати свого замилування новонародженим, так і картини К. Білокур нікого не залишають байдужими.

Стільки світла, стільки сили кольору не побачити в грудневий день, не зібрати поглядом на зимовій вулиці. Дивно, художниця з’явилася на світ саме зимової пори, коли квіти не ростуть, а дбайливо переносила їх на саморобний холст все життя – понад п’ятдесят творчих років.

Найкращий засіб від прогалин у пам’яті – чорнослив, а ще – іскрина вдячності природі за дарунки долі.

Повертаюся з Державного музею українського народного декоративного мистецтва до рідної Олександрії з букетами думок про велич і силу народного мистецтва, яскравим представником якого є майстер декоративного живопису Катерина Білокур. В день народження художниці ми віддаємо шану її майстерному вмінню дарувати людям радість кольору, нестриму зростання, красу людської душі і щедроти природи. Полотна сільської жінки є справжнім дарунком долі, що не заслуговує на запорошення пилом в глибоких шухлядах свідомості українців. Катерина Білокур не писала свої твори, вона вирощувала їх терпеливо і ніжно. День за днем, рік за роком полотна осявають, сильніш пахне медом кожна квітка, нехай же зростає і наша любов до

прекрасного. Нехай же в серці кожного розквітне добра квітка, вона і стане кращим подарунком до дня народження великої майстрині Катерини Білокур.

Ірина Данильченко, Олександрія-Київ-Олександрія