Киянська богема ковбасилась перед іконою Махна

3 вересня 2006

Ні, загалом, фест був непоганий, чудовий, можна сказати, фестиваль відбувся в Гуляйполі 24-25 серпня цього року. Музично-літературний андерґраундовий фестиваль «День Незалежності з Махном». Радіо МАЯК здійснювало ефірну та веб-підтримку цього заходу, ми були там присутні як журналісти – фіксували події, задавали запитання… шкода, що на деякі з них відповіді були плутаними і незрозумілими.

Постать Махна є однією з найбільш вагомих в громадянській війні в Україні, історію махновського руху десятиліттями спотворювали на замовлення існуючого тоді режиму, здається – ось він, момент істини, нарешті історична справедливість відновиться, але… й нині існуючому режиму справжній Махно не потрібен. По-перше, щось не згадаю, щоб Нестор Іванович боровся за незалежність української держави. Погодьтесь, для анархіста це була б парадоксальна річ! По-друге, неприємно вражає ідея «проведення фестивалю під брендом Махна». Тепер вже народного героя воліють перетворити на бренд! «Почерк» організаторів дещо нагадував стиль «любих друзів», можливо, тепер, коли збанкрутів бренд помаранчевий, хтось починає шукати нового?..

Почнемо з початку, призупинимось на середині і дійдемо до кінця, як писав свого часу старий добрий Керол. Двадцять четверте серпня, одинадцята година – наше авто заїхало до гуляйпільського стадіону, місця проведення фестивалю. Народу, поки що, небагато, але вже з’їхались представники медіасвіту і більшість учасників, гості поволі прибувають. Перед збудованою концертною сценою (все в чорних тонах, на задньому плані – образ Махна) браво лабає духовий оркестр Міністерства внутрішніх справ – красиво і душевно. Ну, це вже, чуваки, повний совковий чиновницький перегин! Нестор затято бився з ЧєКа, а тут тобі такі незрозумілі дивасії відбуваються…

Реєстрація відбулася неквапно, але все досить чітко і професійно було поставлено – волонтери в чорних спеціальних фестівських футболках фіксували окремо гостей, учасників і пресу. Радіо МАЯК – Андрій Турський, Володимир Цуркан, Влад М, намет №8 (трохи пізніше до нас вселили гостей – двох хлопців і двох дівчат. Привіт вам, якщо читаєте ці рядки в неті!).

Вдень розпочалося катання на тачанках всіх охочих – першими зарядилися літератори, тачанки, як і годиться, з кулеметами і чорними прапорами, щоправда не махновські, а червоноармійські, здається, з Каховки. Літературні читання відбувалися теж з тачанки – молоді і не дуже сучасні митці видавали в маси прозу й поезію. Конферанс виконував модний письменник Сергій Жадан, який чомусь вважав, що справжній махновець повинен бути вдягнений у циркову уніформу. Запам’яталися – письменник Юрко Покальчук (артистизм і здоровий пафос), поет зі Львову Назар Федорак , лауреат Малої Державної премії України ім. Т.Шевченка Олександр Ульяненко (нічого не читав, просто і лаконічно поговорив з народом ні про що), Сергій Пантюк (ім’я коротке, як матюк – так його представили публіці, матюків, до речі на фестивалі вистачало) презентував іронічну поезію, зокрема невеличку «байку про Ющенка» - отримав бурхливі овації, молодий поет з Житомира Ілля Стронґовський, Світлана Поваляєва (все було досить монотонно, але, наприкінці веселіше), найкраще враження справив відомий поет Григорій Лютий, сам гуляйпілець за походженням, махновець і козак, як мовиться в його творі «Гуляє Гуляйполе», цим знаменитим віршем-піснею викликав щирі відгуки серед земляків (я зустрів його однокласницю, яка спеціально, з іншого міста, приїхала послухати митця!).

Гуляйпільским стадіоном гуляти можна було годинами, народищу прибувало і всі напрочуд цікаві люди. «Голос Гуляйполя» - барабанний бій можна було чути протягом всіх двох днів фесту, гучно, дещо грізно і по-бойовому стукали по величезних діжках топорищами хлопці й дівчата, які називаються «Вадим і компанія». Познайомились ближче – ба, наші земляки з Білої Церкви (в них там є дендропарк «Олександрія»)! Це вони в буремному дві тисячі четвертому піднімали на вуха весь Майдан, псували апетит чиновникам і засвітились на телеекранах всього світу й тієї частки України, що приймала сигнал опозиційного каналу. Трохи незадоволені певними фрагментами своїх виступів, але вже за хвилину всі разом гучно сміються, почувши чийсь жарт. Свої своїх знайдуть усюди – до компанії приєднується дівчина-волонтер з Івано-Франківська, колишній учасник Чорної Пори, стукає по діжках не менш дужо і професійно, ніж хлопці, без всіляких там репетицій, начебто й не було ніякої перерви в довгих два роки.

Зустрівся київський журналіст, який приїхав на фест просто попити пива, але за подіями спостерігав уважно і на моє запитання відгукнувся критично-лаконічно.

- Як Вам літературні читання?
- Фуфло…

До речі, й дехто з літераторів так само безпосередньо прокоментував мистецькі здібності своїх колег. Відразу після братання на тачанці. Щоправда, за їх спинами.

«Книгарню видавців» представив веселий чоловік у капелюсі і чорній футболці з написом «Дякую Богові, що я не москаль» - Микола Кравченко. Він разом з видавництвом «Нора Друк» привіз до Гуляйполя свіженької української літератури, почитати є що, довго говорили про перспективи українського мовного мистецтва, врешті запросивши книгарів в гості до Олександрії. Для наших книжкових магазинів і продавців книжок такі знайомства б не завадили.

Поруч з книжковими розкладками розташувався ідейний анархіст Паша з Росії, дев’ятнадцяти років. Досить помірковано сказав про анархічний рух і сучасний момент, категорично висловився проти будь-якого націоналізму (російського, в тому числі) і наділив нас антифашистською анархічною музикою (цікава річ, але не оригінальна – все дуже схоже на Г.О.).

Всіляких народних виробів, сувенірів-писанок-вишиванок вистачало доволі, дніпропетровський «Арт-вертеп», наприклад презентував цікаві речі, а, тим часом, фестиваль набирав обертів – поле стадіону майже повністю вкрилося людьми. А люди в спілкуванні були цілком захоплені фестом, глибина ідейної платформи особливо нікого не парила:

- Анархія? Це круто!
- Махно? Махно – супер! Клас!
- Чи потрібна нам влада? А як же! Ні, ми без влади не можемо.

Хоча, насправді, вже змогли – згадаймо, скільки часу український народ був без уряду, без депутатів…стоп, бачу декого, кому все це дуже не подобається – окремою групою на стадіоні знаходяться справжні анархісти-революціонери, шестеро хлопців з Революційної конфедерації анархістів-синдикалістів імені Нестора Махна, місто Донецьк. Вважають все, що тут відбувається, знущанням над ідеалами справедливості і глибоко обурені нахабною спробою «приватизації образа народного героя Нестора Махна». Серйозні хлопці, скажу я вам – такої впевненості і рішучості в очах не помічав тут більше ні в кого. Дозволили зробити фото на пам’ять, лише закривши нижні половини облич чорними хустками. А ми, наприклад, канонізувати Нестора не збираємось. В олександрійців до батька свої, давні рахунки – історія не пробачить підступного і зрадницького вбивства Махном нашого земляка, героя громадянської війни, командира дивізії, Георгіївського кавалера і кавалера Ордена червоного прапора, Отамана партизанів Херсонщини і Таврії Никифора Григор’єва.

Пощастило знайти й корінних гуляйпільців, літних людей, дідусі й бабусі котрих знали самого Махна. Говорили довго і щиро, приблизно, половина схвально відгукувалась про Нестора Івановича, інша – навпаки. Сучасною владою незадоволені вкрай, терпіти більше далі нікуди, але анархічних ідеалів місцеві не сповідують, вважають, що без влади народ не протягне.

Знедалеку чується гучний голос:
- Гайда розмальовувати голих дівчат!

Це письменник Юрко Покальчук поспішає на конкурс «Поетичний бодіарт». Сучасні українські митці смачно фіксували фарбами свої поезії на тілах роздягнених дівчат і хлопців і, судячи з усього, отримували від того неабияке задоволення. Потім все це демонструвалося зі сцени, визначалися переможці, обливалися мінералкою, кричали і все таке інше…кого цим зараз здивуєш?

Блукаючи поза сценою, натрапив на справжнє диво – зосереджено стоїть дівчина в червоно-білій сорочці, джинсах і з величезним яскравим вінком - колектив «Русичі» готується до виступу. Вечір. Починається музична частина фестивалю. «Русичі» з Білгород-Дністровська відкрили її «на відмінно», хоча всі знають, що виступати першими завжди важко. Присутні глядачі, Гуляйполе, атмосфера, все навколо вже отримало необхідну енергетику від «Русичей», можливо, завдяки неповторності фронтвуменши.

Далі бомбили запорізькі «Хорта», оригінальний альтернативний колектив. Традиційний гітарний саунд представили «Trans Former» - та музика, що надовго залишається всередині тебе, хоча відлунала вже декілька днів тому, наприклад. Пісня «Стиглі вишні» найбільш вдала трансформерівська річ, на хвилі сто сім і шість лунає частенько, як, власне, й музика від більшості колективів, представлених на фестивалі. Не гаючи часу, на сцені з’являються «Перлина Степу» - колектив, який завжди виступає вчасно, в тому місці і в той момент, коли лише він потрібен публіці. Вокаліст Олег «Борода» Нікішов, за сумісництвом, відомий радіо- і телеведучий, вміє створити особливий настрій, нагнати відпочинкову хвилю і в певний момент «порвати публіку». Визнаю, що призупинив роботу і отримав свою порцію перлинних звуків.

Гарячий степовий вітер трохи вщух і охолонув – в Гуляйполі наставала ніч. Концерт тривав, але починалися незрозумілі речі – після двадцять першої, прямо як в якійсь казці, посвідчення журналіста чомусь перестало діяти! На майданчик перед сценою тепер вхід було заборонено. Інформацію про свободу преси, витяги з діючих законів міліціонери, які контролювали периметр сприймали філософськи:
- Ну і шо?..
-
На запитання, чому перестали пропускати пресу, відповіли, що це розпорядження організаторів.
- Кого саме?
- Головного. (Олеся Донія)

Знайти пана Донія було абсолютно нереально в цьому божевіллі. Та вже й не дуже-то потрібно. Колеги-журналісти остаточно забили на роботу, взяли пива і пішли дивитися концерт. Хтось сказав, що організатори попросили ментів нікогісінько до сцени не підпускати, щоб там окремо відпочила певна категорія громадян. Дійсно, київська богема за повною програмою ковбасилась перед сценою, на все це сумно дививсь величезний намальований Махно. Кияни-кияни, чому вас всі так перестають любити?..

З тих, то виступав пізніше, запам’яталися львів’яни «Мертвий Півень», неприємно, чесно скажу, запам’яталися – ваша зіркова поведінка, чуваки дико вражає, то вже не рокнрол, а ексгібіціонізм. Зате порадували «Кому Вниз» - незважаючи на важкість і певне готичне забарвлення музичка зі сцени сходила, навіть, якось весело. Апофеоз всього – «Вася Клаб». На Радіо МАЯК Вася присутній регулярно, але тут, в Гуляйполі, васяклабівці показали дещо інший характер, особливо відмінний від всіх абсолютно. Окрім української, співали білоруською і, що характерно, піпл тому всьому спокійно підспівував! Якщо з-поміж усіх учасників дозволено було б згадати лише одну групу, то це були б точно «Вася Клаб»!

Гуляйпільска ніч не закінчилася електрикою – далі настав час для «Бардівської ватри». Автори-виконавці надавали фестівцям свої чисельні твори. То тут, то там підводились люди і читали свої поезії, причому все це відбувалося, практично, на всій території стадіону. Все чудово, але час і покимарити трохи…

…ранок в Гуляйполі, чомусь, важкуватий. Чому? Тому, що по голові щось невпинно і страшно гатить. Звідки воно береться? Ага! «Вадим і компанія» під’єднали до своїх діжок мікрофони і вирішили зайнятися ранковою фізкультурою.

- Гуляйполе! Прокидайся! – чути зі сцени чийсь могутній голос.

Та, прокинулись вже. Аж в Запоріжжі, мабуть всі прокинулись…

В плані організації закидати нічого – відповідні служби працюють професійно і без метушні. Причепами з гуляйпільского стадіону вивозять центнери сміття, представники санітарної служби уважно оглядають всі намети. Суворо наказано вчорашню їжу не вживати, все зайве – викинути. Міліціянтів – безліч! Явно скучають хлопці, особливих інцидентів не відбувалося за винятком декількох бійок між гостями і місцевими, в які міліція не втручалася. Один з офіцерів з нічев’я гучно лаяв журналюг:
- Да, журналістам далі большую свободу, і ето мєня достайот!

Вибачте, товариш майор чи як Вас там, що дістаємо. Дійсно, неприємно. Зате приємно, що міліцію не дістає злочинний світ. Або викоренили, або потоваришували?

А народ, що характерно, знову підтягується! Починається другий день фестивалю. Знову літературні читання з тачанки. Тут центральною фігурою є скандально відомий художник-драматург Лесь Подерев’янський (вчора чекали-чекали – не дочекалися). Для тих, хто його, на щастя, не знає, пояснюю – пише п’єси з широким вживанням ненормативної лексики, тобто, з матюками. І має шалену популярність! Визнаю, певні речі Леся мені подобаються, є в цьому щось. Але слухати це все краще десь в замкненому просторі, на самоті або у вузькому колі. А тут, окрім немісцевих гостей і учасників на «свято» прийшли сотні, може, більше тисячі гуляйпільців з сім’ями, з дітьми і вельми дивувались, що воно за дядько так матюкається рясно, аж динаміки риплять. Знову лажа. Але ж, можна було б перед входом до стадіону організувати плакати «Увага! Ненормативна лексика. Дітям вхід не рекомендовано».

На черзі конкурс «Томатний лідер нації». Очікував, що будуть присутні якісь реальні лідери, але, навіть, Міністр внутрішніх справ товариш Луценко обіцянки своєї не дотримався, не приїхав на фестиваль (а підлеглі так чекали, готувались, причепурювались!). До стіни, що біля вбиралень, прикріплюють величезні білі полотна з карикатурами на Ющенка, Януковича, Мороза і Тимошенко. На відстані десяти метрів ставлять два ящики з помідорами (Запоріжжя – край помідоровий, томатів навколо неміряно!). За командою учасники починають жбурляти томати по своїх неулюблених політиках. В перші хвилини найгірше відчувають себе Янукович і Тимошенко, але трохи згодом з’являється певний паритет – всім дістається однаково, приблизно.

Близько тринадцятої години двадцять п’ятого серпня МАЯК збирається виїжджати до Олександрії – скучнувато стає на фестивалі, та й на радіо робота чекати не буде, хоча, передбачався ще досить цікавий музичний наступ мало не десятка команд, серед яких «Перкалаба», «Вій» і «От Вінта», шлях додому теж неблизький. І теж цікавий.

Бувай, Гуляйполе!

Чи відбувся фестиваль взагалі? За фактом – так. Для мене особливих розчарувань не було, бо вже знав заздалегідь, чого чекати. Дуже і дуже прикро, що організатори не запросили легендарну московську команду «Монгол Шуудан». Хлопці свого часу створили об’ємний цикл на тему махновського руху і з українських команд подібні речі не намагався робити ніхто. Ніхто не співав про Махна. В своїй вітчизні героїв і пророків не визнають. Або роблять з них бренди. На запитання, чи не тому, що вони з Москви «Монгол Шуудан» не було запрошено, організатори не відповіли. Без шуданів, якщо зважати на назву фестивалю, фест вийшов прісний. З неприємним і незрозумілим, поки що, політичним присмаком. Але, краще на все це плюнути. Я, особисто, їхав додому смакуючи степове гуляйпільске повітря, особливе, гаряче, запашне, трохи гіркувате. Цим повітрям пахне одяг, цим повітрям ще довго пахнеш ти. Можливо, в далекому тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятому році в Гуляйполі повітря пахло так само. Можливо, так пахне Свобода?

Влад М.